Мені з дитинства було цікаво розбиратися, як все працює. Я розбирав іграшки, викручував гвинти з сидінь літака у повітрі, багато читав та спостерігав, що відбувалося навколо. І що більше я читав, то більше мені хотілося записувати свої думки.

Вперше я почав писати тексти десь у віці п’яти років, це був дуже наївний фанфік на улюблених тоді Черепашок-ніндзя. Згодом я почав записувати також і свої власні думки та спостереження за навколишнім світом. Тоді писати було набагато простіше, бо я не думав, як воно читається — як записав, так і є.

З часом це стало складніше — коли пишеш не тільки для себе, а й хочеш поділитися з іншими людьми, то доводиться практикувати самокритику. Наприклад, зізнатися собі, що написав текст якось по-дитячому, ніби мені знову п’ять. Слова всі якісь не ті, зміст повністю не передають. Та й те, що я вважав правдою, маю декілька разів перевіряти. І змусити себе написати про все як воно є, а не так, як хотілося б, аби воно було.

До речі, ця остання фраза якось дивно звучить. Але так і залишу. Доводиться йти на компроміс з внутрішнім критиком, бо інакше можу на годину зависнути над одним реченням.

Зазвичай, я думаю без слів. Ідеї та концепції перетікають, перетворюються і складаються у логічні висновки. Як саме — теж складно пояснити словами. Але якщо не практикуватися, то я так ніколи і не навчуся перетворювати думки на слова. Тому й пишу, хоч часом і дуже незграбно.

Як тільки нова концепція чи ідея оформлюється, то в мене одразу виникає бажання кудись її подіти. Це таке, майже фізичне відчуття — коли в голові щось сидить і проситься на вулицю. Тож я випускаю цю ідею у світ, а в голові з’являється місце для нової.

Але мені нецікаво сліпо розповсюджувати свої ідеї. Важливіше зрозуміти, як саме на них відреагують інші люди. Можливо, чиясь відповідь мені допоможе зрозуміти, де я помилився. А можливо, розізлить мене своєю безглуздістю. Мені є чому повчитися в обох випадках. Кожна розбита ілюзія наближає мене до розуміння тканини, з якої зітканий всесвіт. Я не знаю, наскільки далеко від цієї мети я знаходжуся. Але рух в цьому напрямку мені відчувається приємним.

Тож я кидаю думки у всесвіт і захоплено спостерігаю, як і куди вони проростають 🌱